Звісно, йтиметься не про місто – знамениту резиденцію-столицю гетьмана Богдана Хмельницького, бо ж Чигирину-місту набагато більше століть. Згадаємо про майже забутого письменника Віталія Єлисейовича Чигирина. Нещодавно виповнилося 100 років від дня його народження. Із них цей чоловік прожив на білому світі всього 29... 15 липня 1937 року, в самісіньку маківку літа, звинувачений у стандартних для того часу й цілком абсурдних злочинах (мовляв, належав до "української націоналі-стично-фашистської терористичної організації, яка замишляла вчинити розправу над вождями республіки"), Віталій Чигирин був розстріляний у київській в’язниці. Його ім’я надовго було викреслене з українського письменства. На хвилі хрущовської відлиги в 1963 році було видано його роман "Квітень", після чого – знову мовчання на понад 40 літ. Нині згадуємо письменника з нагоди 100-річчя від дня його народження. Дата народження Віталія Чигирина – 4 травня 1908 року. Місце народження – село Боровиця, що на Чигиринщині. До речі, Боровиця, як і недалекі інші "земляцькі" топоніми, вельми часто фігурує у творах письменника. Інколи – в дещо зміненій формі – Добровиця, як у романі "Квітень". Проза Чигирина закорінена в рідний край. Правда, в деяких джерелах щодо народження прозаїка подаються інші відомості: 11 травня 1908 року і село Липове Новогеоргіївського повіту. В цьому різночитанні триматимусь першого варіанта, котрий частіше і в різних джерелах називається. Та й інший аргумент може бути: й донині в Боровиці проживає немало Чигириків. Саме Чигириків, і Віталій Єлисейович мав прізвище Чигирик, а звучніше – Чигирин, – то вже майже псевдонім письменника. Працював у Золотоніській друкарні (1922 р.), звідки подався до Лубен, на курси робкорів. Перед Віталієм Чигирином стелилася журналістська стежка, якою він небезуспішно простував аж до трагічного фіналу. В послужному реєстрі Чигирина – заводська багатотиражка "Дзержинець" (Дніпродзержинськ), дніпропетровський літературний журнал "Зоря" й головне письменницьке видання – "Літературна газета", в редакції якої Віталій працював з 1935 року спочатку в Харкові, а потім у Києві. Є відомості про проби пера. На сторінках заводської багатотиражки Чигирин опублікував перші свої твори. Його проза привернула увагу знаного у 1920-х роках письменника Валер’яна Поліщука, котрий заохотив молодого автора до подальшої творчої праці. Віталій Чигирин – член Спілки радянських письменників з 1934 року, тобто – з "першого призову". І його членський квиток був підписаний Максимом Горьким. Проза Віталія Чигирина цікава з багатьох точок зору. Цікаво, скажімо, як (і чому?) можна у творах про сучасність, писаних у трагічну пору 1930-х років, зовсім не відобразити того трагізму народу й окремої людини, замінюючи його казенним "бадьором" і "мажором". Або поглянути на твори письменника зовсім з інших позицій і спробувати з’ясувати, як можна в пору жорстких регламентацій, стереотипів, накинутих літературі режимом, писати про людину, про її душу і психологію, писати тонко, фактично ігноруючи ті регламентації. А в Чигирина було і те, й інше, була казенщина (свідома чи наївна?) й були очевидно талановиті речі, які засвідчували небуденний творчий потенціал молодого автора. Сподіваюся, що зовсім скоро творчий доробок письменника буде різнобічно осмислений, бо такі речі В. Чигирина, як оповідання "Айзик", "Світання", "Дощу", повість "Не вмирайте, діду!", звісно ж, роман "Квітень" потребують пильної уваги. Це – найкращі твори прозаїка, які засвідчили його очевидний талант.
Звісно, йтиметься не про місто – знамениту резиденцію-столицю гетьмана Богдана Хмельницького, бо ж Чигирину-місту набагато більше століть. Згадаємо про майже забутого письменника Віталія Єлисейовича Чигирина. Нещодавно виповнилося 100 років від дня його народження. Із них цей чоловік прожив на білому світі всього 29... 15 липня 1937 року, в самісіньку маківку літа, звинувачений у стандартних для того часу й цілком абсурдних злочинах (мовляв, належав до "української націоналі-стично-фашистської терористичної організації, яка замишляла вчинити розправу над вождями республіки"), Віталій Чигирин був розстріляний у київській в’язниці. Його ім’я надовго було викреслене з українського письменства. На хвилі хрущовської відлиги в 1963 році було видано його роман "Квітень", після чого – знову мовчання на понад 40 літ. Нині згадуємо письменника з нагоди 100-річчя від дня його народження. Дата народження Віталія Чигирина – 4 травня 1908 року. Місце народження – село Боровиця, що на Чигиринщині. До речі, Боровиця, як і недалекі інші "земляцькі" топоніми, вельми часто фігурує у творах письменника. Інколи – в дещо зміненій формі – Добровиця, як у романі "Квітень". Проза Чигирина закорінена в рідний край. Правда, в деяких джерелах щодо народження прозаїка подаються інші відомості: 11 травня 1908 року і село Липове Новогеоргіївського повіту. В цьому різночитанні триматимусь першого варіанта, котрий частіше і в різних джерелах називається. Та й інший аргумент може бути: й донині в Боровиці проживає немало Чигириків. Саме Чигириків, і Віталій Єлисейович мав прізвище Чигирик, а звучніше – Чигирин, – то вже майже псевдонім письменника. Працював у Золотоніській друкарні (1922 р.), звідки подався до Лубен, на курси робкорів. Перед Віталієм Чигирином стелилася журналістська стежка, якою він небезуспішно простував аж до трагічного фіналу. В послужному реєстрі Чигирина – заводська багатотиражка "Дзержинець" (Дніпродзержинськ), дніпропетровський літературний журнал "Зоря" й головне письменницьке видання – "Літературна газета", в редакції якої Віталій працював з 1935 року спочатку в Харкові, а потім у Києві. Є відомості про проби пера. На сторінках заводської багатотиражки Чигирин опублікував перші свої твори. Його проза привернула увагу знаного у 1920-х роках письменника Валер’яна Поліщука, котрий заохотив молодого автора до подальшої творчої праці. Віталій Чигирин – член Спілки радянських письменників з 1934 року, тобто – з "першого призову". І його членський квиток був підписаний Максимом Горьким. Проза Віталія Чигирина цікава з багатьох точок зору. Цікаво, скажімо, як (і чому?) можна у творах про сучасність, писаних у трагічну пору 1930-х років, зовсім не відобразити того трагізму народу й окремої людини, замінюючи його казенним "бадьором" і "мажором". Або поглянути на твори письменника зовсім з інших позицій і спробувати з’ясувати, як можна в пору жорстких регламентацій, стереотипів, накинутих літературі режимом, писати про людину, про її душу і психологію, писати тонко, фактично ігноруючи ті регламентації. А в Чигирина було і те, й інше, була казенщина (свідома чи наївна?) й були очевидно талановиті речі, які засвідчували небуденний творчий потенціал молодого автора. Сподіваюся, що зовсім скоро творчий доробок письменника буде різнобічно осмислений, бо такі речі В. Чигирина, як оповідання "Айзик", "Світання", "Дощу", повість "Не вмирайте, діду!", звісно ж, роман "Квітень" потребують пильної уваги. Це – найкращі твори прозаїка, які засвідчили його очевидний талант. 
