Найбільше Голодомор на Черкащині ударив по маленьких жителях краю. У надії зберегти своїм дітям життя черкаські матері залишали їх біля порогів дитбудинків... – Ще до початку голодовки, та й під час цього лиха я працювала в дитячому будинку в Золотоноші, – згадує жителька с. Хутір-Хмільна Канівського району Уляна Підгайна 1912 року народження. – Як тільки голод розпочався в Україні, одразу це відчули й у Золотоноші. На початку, та й впродовж голоду люди кидали дітей скрізь: на базарній площі, на вулицях, біля самого дитячого будинку, та й самі часто падали тут же, бо сили підвестися не було… і так помирали… Я, було, йду на роботу через базарну площу, а кругом лежать люди. Часто доводилося просто перескакувати через них, бо пройти було ніяк, так їх багато було… Матері з малими дітьми на руках втікали до Москви, а старших вже ледве живих кидали біля дитячого будинку ніби рятуючи. Але вже запізно було: більшість покинутих не доживала до наступного ранку. Був такий випадок, коли одного хлопчика ще живого підкинули. Уляна Семенівна працювала поваром і, побачивши дитину, вискочила із хлібом до неї. Хотіла нагодувати, але їй не дали. Спочатку, сказали, треба скупати і постригти. – Я, щоб поскоріше, сама взялася його стригти, – пригадує жінка. – А він звів на мене очі і запитав: "Ти мені їсти даси?" Кажу: "Дам, дам, тільки почекай трошки". Постригли, помили, прийняли… Я швиденько побігла, наклала йому їсти, але хлопець побачив мене, голова його відхилилась назад, і життя покинуло його пухле від голоду тіло в мене на очах… Одного ранку Уляна Семенівна почула, як надворі плаче дитина. Вискочивши, вона побачила маленьку дівчинку, яка стояла на ґанку і плакала: "Мамо, мамо…". Уляна Семенівна запитала: "Дитинко, де твоя мама?" Дівчинка показала пухлою ручкою на кущ і сказала: "Оньо!" Під тим кущем сиділа мати дівчинки. Уляна Семенівна – до неї: "Не кидайте дитину, я зараз її нагодую, а ви забирайте дівчинку додому, завтра знову прийдете!", – а вона втекла. – Я взяла ту дитину. Нагодувала, а вона дивиться мені в очі і каже: "Мама…", потім вчепилася в мене і не можна було відірвати, – згадує жінка. – А в мене ще таких от дітей багато, їх годувати треба, а дівча не відпускає, але потім, коли вже всі прийшли на роботу, то все-таки забрали в мене ту дівчинку. Наступного дня, коли це дівча з іншими дітьми вивели на подвір’я, дитина почала кричати не своїм голосом: виявилося, що мати дівчинки зазирала через паркан. Дитина побачила, впізнала і почала гукати матусю, але та знову просто втекла. Коли привезли той довгоочікуваний хліб, то поприбігали ті матері, котрі залишили своїх діток. Але далеко не всім їм судилося побачити своїх дітей живими. У такі дні радість, сором і горе переплітались щільніше, ніж будь-коли… Так починався голод в золотоніському дитячому будинку…
Найбільше Голодомор на Черкащині ударив по маленьких жителях краю. У надії зберегти своїм дітям життя черкаські матері залишали їх біля порогів дитбудинків... 
