Випічка золотоніської коровайниці славиться навіть серед високо посадовців.
   "Коровай – це дванадцять годин копіткої роботи", – запевняє майстриня із Золотоноші.

 

Премудре коровайне діло
   І це цілком відповідає істині. Насамперед тому, що випекти справжній святковий коровай під силу далеко не кожному.
– У цій справі багато усіляких тонкощів. Однак головне зрозуміти, що тісто – живе. Тому потрібно суто інтуїтивно відчувати, що й коли йому додати, – з посмішкою каже золотоніська коровайниця Людмила Андріївна.
   Що ж стосується традицій випікання весільного короваю, то раніше це був справжній ритуал з піснями, танцями, обрядовими діями. До речі, до такої справи допускали лише тих заміжніх жінок, сімейне життя яких склалося якнайкраще.
– Свого часу на такі дійства запрошували й мою маму, а вона брала мене. Тож випекти гарний коровай – це практично моя дитяча мрія, – сміється коровайниця.
   Як би там не було, а й нині випікання вдалого короваю без певних хитрощів усе ж не обходиться.
– Випікаю весільний хліб я лише у справжній українській печі. І саме це додає йому певного аромату, смаку, душі врешті-решт. Я вже давно переконалася, що як не намагайся, а такої випічки у звичайній духовці не вийде, – пояснює жінка. – А як заходжуся біля тіста, то обов’язково його перехрещу, прочитаю молитву, і лише потім беруся до роботи.

Яке ж свято без короваю
   Дійсно, без короваю не обходиться не лише жодне весілля, а й приїзд високопосадовців і навіть державні свята.
– Інколи доводиться пекти і на подібні заходи. Звичайно, до таких короваїв я вже й не так підходжу, та і не так переймаюся, як весільними, – розповідає майстриня. – Свого часу куштував мого короваю і колишній український президент.
   Який саме, золотоніщанка так і не зізналася, як не захотіла розкривати й імен інших високопосадовців, яким випадало спробувати її випічки.
– Хіба усіх їх пригадаєш, – усміхається Людмила Андріївна. – Запам’ятався один випадок, коли до області завітала якась делегація. Лише побачивши мій коровай, приїжджі сказали, що ось тепер вони розуміють – це саме Черкащина. І замість того, аби скуштувати, забрали святковий хліб з собою до Києва.
   Не раз випадало короваям із Золотоноші мандрувати до Москви, Санкт-Петербурга, і навіть до Англії, Німеччини та Сполучених Штатів Америки.
– Цікавий випадок трапився, коли родичі повезли спечений мною коровай на весілля до Закарпаття, яке завше славилося випічкою, – пригадує золотоніська майстриня. – А як повернулися, то розповідали, що весь тиждень їх там приймали як найшанованіших гостей за те, що привезли такий гарний і смачний коровай.
   Правда, мало хто підозрює, що створення такого дива – справа не з легких, адже потребує майже дванадцяти годин безперервної роботи.
– Це дуже важко насамперед фізично, адже я усе роблю руками, без допомоги будь-якої техніки. Чимало часу забирає й оформлення короваю, – каже пані Людмила. – Та, попри все, головним у цій справі лишається бажання спекти гарний коровай.

Джерело: "Прес-Центр".